Старі музейні вицвілі світлини…
Старі музейні вицвілі світлини…
Коли до них торкаюся рукою,
Здається, знову чую клекіт бою
І попелища бачу та руїни…
Кожен із нас – усього лише піщинка у безмежності національного макрокосмосу. Однак твоя духовна значущість може бути величезною, якщо берегти й примножувати славу своєї родини, роду, нації. Дотик до цілющого джерела історії сприяє духовному єднанню поколінь, зміцнює підґрунтя національного родовідного дерева, коріння якого йде до вічності, а верховіття тягнеться у майбуття.
18 листопада відбувся обласний Форум українських патріотичних справ учнівської молоді «Ми – Українці!» в режимі відеоконференції, у якому брала участь старша екскурсоводка музею Бойової слави 276-ї Темрюкської двічі Червонопрапорної стрілецької дивізії Діана Килимнюк із виступом на тему «Музейна діяльність як засіб національно-патріотичного виховання у закладах освіти». Її розповідь була про шкільний музей, про солдат 276-ї Темрюкської стрілецької дивізії… Вони йшли в атаки, мерзли в снігах, долали пішки тисячі кілометрів, з гранатами кидалися під ворожі танки, вставали у свій останній бій з непохитною вірою, що ви, ми, батьки наші, наші діти, онуки та правнуки будуть жити у мирній, квітучій, щасливій країні, ім’я якій Україна. І жоден посіпака ніколи більше не посягне на нашу землю. Ось чому ми бережемо, як найдорожче, все те, що зібрали слідопити школи впродовж цих 40-а років для нашого музею. Ось чому щороку йдемо до Вічного вогню вклонитися визволителям своїм, покласти квіти, згадати тих, хто віддав своє життя за нас і білими журавлями полинули за межу вічності, але в нашій пам’яті вони будуть завжди такими, як на світлинах нашого шкільного музею.
Одвічна дорога пам’яті веде нас із минулого у невідоме завтра… Вона терниста, стрімка, повна перешкод у вигляді забуття і байдужості. Аби достойно пройти її, варто підтримувати животворний вогонь єдності з тими, хто уславився подвигами за Вкраїну та поклав своє життя на вівтар її світлого майбутнього. Перемога над нацизмом потребувала великих втрат. Так, ми перемогли і… втратили. Війна залишила після себе знівечену, розтерзану, пограбовану, але нескорену Україну.
Я вранці усміхнусь
ясному дню,
Пташину пісню
слухатиму щемно.
Біля святого
Вічного вогню
Вклонюся
визволителям доземно.
